Хвороба Паркінсона

Хвороба Паркінсона – це хронічне дегенеративне захворювання нервової системи, що супроводжується тремтінням рук і ніг, збідненням рухів та поступовим уповільненням розумових процесів та депресією. Правильно підібране та своєчасно призначене лікування здатне загальмувати патологічний процес та продовжити життя пацієнта.

Що це за хвороба?
Які причини?
Cимптоми та форми хвороби.
Стадії розвитку.
Як діагностувати та лікувати хворобу?
Які бувають ускладнення?
Профілактика

Загальна інформація

Хвороба Паркінсона вдвічі частіше вражає чоловіків ніж жінок. Найчастіше вона розвивається після 60 років, але реєструються випадки раннього початку захворювання (у 30-40 років), а також ювенільні форми, що розвиваються у двадцятирічних людей.

Існує кілька гіпотез формування патології. В даний час точно доведено, що одним з механізмів її розвитку є поступова дегенерація нейронів та зниження вироблення дофаміну. Це важливий нейромедіатор, що у передачі нервових імпульсів. В результаті формується специфічний комплекс порушень, що дозволяє легко поставити діагноз.

Причини

Точних причин виникнення хвороби Паркінсона не виявлено. Вчені змогли визначити лише низку факторів, що підвищують ризик розвитку нейродегенеративних процесів:

  • природні процеси старіння організму, що супроводжуються зниженням здатності тканин до регенерації;
  • генетична схильність (це особливо актуально для форм із раннім початком);
  • хронічний брак вітаміну Д, що захищає нейрони від патологічного впливу токсинів;
  • інтоксикація солями важких металів, пестицидами, алкоголем;
  • погана екологічна обстановка у регіоні проживання;
  • прийом деяких лікарських засобів (наприклад, хлорпромазин);
  • хронічна недостатність кровопостачання головного мозку (на фоні атеросклерозу, остеохондрозу шийного відділу хребта тощо);
  • інфекції, що вражають центральну та периферичну нервову систему (менінгіт, енцефаліт, герпесвіруси, грип);
  • пухлини головного мозку;
  • черепно-мозкові травми;
  • куріння;
  • часті та тривалі стреси, хронічна втома.

Симптоми

Хвороба Паркінсона проявляється специфічними ознаками, які у комплексі становлять чітку картину захворювання:

  • тремор: дрібне тремтіння починається з однієї руки і потім поширюється на обидві кінцівки та голову; рух пальців чимось нагадують рахунок монет; під час виконання цілеспрямованих рухів (наприклад під час роботи за комп’ютером);
  • загальна уповільненість рухів (брадикінезія): пацієнт нерідко застигає лише у позі;
  • специфічна хода: людина пересувається дрібними, човгаючими кроками, ніби постійно перебуває на дуже слизькому льоду;
  • збідненість міміки: формується ефект маски через низьку рухливість мімічної мускулатури;
  • монотонне, тихе мовлення;
  • підвищений тонус мускулатури (м’язова ригідність): фігура стає сутулою, руки та ноги трохи зігнуті, голова схилена вперед;
  • постуральна нестійкість: у людини виникають труднощі з початком та закінченням руху, внаслідок чого здатність утримувати рівновагу знижується;
  • порушення роботи вегетативної нервової системи: жирність шкіри, надмірне виділення слини та поту;
  • зниження нюху;
  • запори, порушення сечовипускання.

На відміну від інших нейродегенеративних захворювань, хвороба Паркінсона майже не впливає на інтелект на ранній та середній стадії розвитку. У міру прогресування патології відзначається зниження швидкості мислення та розмови, зниження настрою, депресія та байдужість до всього, що відбувається.

Форми хвороби

Залежно від переважаючої симптоматики виділяють три форми хвороби Паркінсона:

  • акінетико-ригідна: на перший план виходить гіпертонус м’язів, який згодом може перейти на повну нерухомість;
  • тремтлива: переважним симптомом є тремор;
  • Змішана: патологія починається з тремору рук, потім приєднується гіпокінезія.

Стадії розвитку

В даний час лікарі виділяють 5 стадій хвороби Паркінсона, які проявляються певним комплексом симптомів:

  • 0 стадія: відсутність клінічних проявів;
  • 1 стадія: з’являються невеликі складнощі руху однієї руки, невеликий тремор спочатку при хвилюванні, потім у спокої; порушуються нюх та сон, з’являється втома та апатія;
  • 2 стадія: порушення захоплюють другу руку, з’являється тремтіння язика та нижньої щелепи; слинотеча; формується гіпокінезія; здатність до самообслуговування зберігається;
  • 3 стадія: скутість та збіднення рухів наростає, міміка майже відсутня; формується специфічна хода та поза; під час розмови хворий починає застрягати на тому самому слові; самообслуговування утруднене, але можливе;
  • 4 стадія: формується постуральна нестійкість, хворий починає падати часто; починає страждати на інтелект, наростає депресія; тим часом нерідкі спроби суїциду; людині потрібна допомога для виконання найпростіших дій;
  • 5 стадія: прояви досягають апогею, людина не може самостійно сідати, вставати та ходити, прийом їжі утруднений через порушення ковтання; втрачається контроль над дефекацією та сечовипусканням; хворий вимагає постійного догляду.

Діагностика

Діагноз хвороби Паркінсона ставиться виходячи з характерної клінічної картини. Пацієнта оглядає невролог, який наголошує на типових ознаках. В обов’язковому порядку уточнюються скарги, збирається анамнез захворювання (історія появи ознак) та життя (відомості про перенесені травми, хронічні захворювання, хірургічні втручання). Лабораторна та інструментальна діагностика використовується для уточнення супутньої патології та виключення інших причин неврологічних порушень.

Лікування хвороби Паркінсона

На даний момент успішно підібране лікування хвороби Паркінсона може призупинити процес деградації та знизити вираженість патологічної симптоматики. Хвороба починає прогресувати повільніше, що дозволяє пацієнтам довше залишатися у добрій формі.

Медикаментозне лікування

Медикаментозне лікування спрямоване на відновлення балансу дофаміну у центральній нервовій системі. Використовуються такі препарати:

  • леводопа та її аналоги: служать основою для вироблення дофаміну;
  • агоністи дофамінових рецепторів: стимулюють рецептори аналогічно природному нейромедіатору та знижують вираженість симптоматики;
  • інгібітори МАО-В: зменшують розщеплення дофаміну;
  • інгібітори КОМТ: призначаються у комбінації з леводопою та зменшують її розпад;
  • холіноблокатори: спрямовані на зниження симптоматики.

Існують комбіновані засоби, що поєднують кілька діючих речовин для максимально швидкого ефекту.

Немедикаментозне лікування

Медикаментозне лікування доповнюється фізіотерапією, ЛФК та масажем. Фізіотерапія використовується для активації процесів метаболізму та посилення кровотоку в головному мозку. Залежно від стану пацієнта та супутніх захворювань можуть бути призначені:

  • магнітотерапія;
  • ультразвукова стимуляція;
  • електросон;
  • мінеральні ванни;
  • голкорефлексотерапія.

Масаж спрямовано поліпшення рухової активності. Інтенсивне розминання мускулатури та пасивна гімнастика знижує ригідність м’язів і має загальнозміцнюючу дію.

Вправи лікувальної фізкультури дозволяють:

  • зменшити ригідність мускулатури та зміцнити її;
  • підвищити почуття балансу;
  • покращити емоційний стан пацієнта.

Більшість вправ спрямовано тренування почуття рівноваги. Комплекс підбирається індивідуально залежно від стану пацієнта, його віку та супутніх захворювань.

Хірургічне лікування

Допомога хірургів є актуальною на останніх стадіях розвитку захворювання. Найбільш ефективною та безпечною операцією є встановлення стимулятора головного мозку. Втручання не вимагає відкриття черепної коробки. У мозок вводяться тонкі електроди, а під шкіру ключиці міститься невеликий стимулятор. Прилад програмується на певну частоту імпульсів, крім того, хворий та його родичі можуть змінювати налаштування залежно від стану. Використання стимулятора дозволяє скоротити дозування препаратів та тривалий час тримати симптоматику під контролем.

Інші варіанти хірургічного лікування вимагають роботи на відкритому мозку:

  • таламотомія: руйнування частини таламуса, що дозволяє позбавитися тремтіння, але що зберігає іншу симптоматику;
  • Палідотомія: часткове усунення однієї з ділянок мозку (бліда куля), що істотно знижує всі основні симптоми патології.

Ускладнення

Обмеження роботи мускулатури при хворобі Паркінсона неминуче призводить до зменшення інтенсивності кровотоку та зниження рівня обміну речовин. Вже на середніх стадіях розвитку захворювання значно підвищується ризик утворення тромбів та розвитку небезпечних станів:

  • ішемічний або геморагічний інсульт;
  • інфаркт міокарда; стенокардія; серцева недостатність;
  • тромбоемболія легеневої артерії.

Прикуті до ліжка пацієнти нерідко стикаються з тяжкими ускладненнями, пов’язані з лежачим становищем:

  • застійна пневмонія;
  • аспіраційна пневмонія (через порушення ковтання їжа потрапляє у дихальні шляхи);
  • інфікування пролежнів та сепсис.

Більшість хворих стикаються з апатією та сильною депресією, які спричиняють суїцидальні думки. Деякі пацієнти здійснюють плани та кінчають життя самогубством.

Правильно підібране лікування значно знижує ризик розвитку ускладнень, тому важливо своєчасно звернутися до лікаря.

Профілактика

Профілактика хвороби Паркінсона включає:

  • правильне харчування з мінімальною кількістю консервантів та штучних добавок, достатньою кількістю вітаміну Д, омега-3, антиоксидантів;
  • регулярні фізичні навантаження для профілактики гіподинамії;
  • повноцінний сон не менше 8 годин на добу, дотримання режиму праці та відпочинку;
  • мінімізація стресів та перевтоми;
  • відмова від куріння та вживання спиртних напоїв;
  • регулярні медичні огляди; дотримання всіх рекомендацій лікаря;
  • своєчасне звернення до фахівця у разі будь-яких підозрілих симптомів.

Будьте здорові, та пам’ятайте, що вчасне звернення до лікаря допоможе уникнути багато ускладнень.

Залишити відповідь